Про нас

Волинська православна богословська академія – один із провідних закладів вищої духовної освіти Православної Церкви України.

Історія Волинської духовної семінарії сягає далекого 1796 року, коли на численні прохання єпископа Волинського і Житомирського Варлаама (Шишацького) було надано дозвіл започаткувати духовну семінарію. З 14 травня 1796 року в приміщенні Свято-Преображенського монастиря в Острозі розпочинає свою діяльність найвідоміший православний навчальний заклад Волинської губернії – Волинська духовна семінарія, яка відіграла важливу роль у становленні духовної освіти і в своїй історії мала 4 періоди своєї діяльності.

Острозький період 1796–1825 рр.

Ганнопільський період 1825–1835 рр.

Кременецький період 1835–1902 рр.

Житомирський період 1902–1918 рр.

У 1919 році Волинська духовна семінарія була переведена єпископом Діонісієм Валединським до м. Кременця. Це був єдиний православним духовний навчальний заклад на західній Волині, який залишився після закриття окупаційною польською владою всіх духовних навчальних закладів, і який польське Міністерство ісповідань і освіти визнало своїм декретом від 1 липня 1921 року. Вихованцями і випускниками цього періоду були високоосвічені богослови, ієрархи української церкви, капелани УПА, громадські, політичні діячі, вчені, письменники та велика кількість парафіяльних священиків. Однак діяльність семінарії все ж таки не задовольняла польську владу, і тому у 1934 році був розпочатий процес її ліквідації, внаслідок чого у 1939 році вона була закрита.

Згодом, у 1942 році архієпископ Полікарп Сікорський засновує пастирські і дияконські курси у м. Луцьку біля кафедрального собору Св. Трійці. У 1945 році єпископ Луцький і Волинський Миколай Чуфаровським, який на єпархіальні кошти відремонтував аварійні приміщення біля кафедрального Свято-Троїцького собору, у Луцьку відкрив богословсько-пастирські курси, які пізніше були перейменовані у Волинську духовну семінарію.

Із кожним роком умови навчання у семінарії покращувалися, але виявилось, що найбільшою проблемою були не побутові негаразди, а тиск атеїстичної влади в особі обласного уповноваженого Ради у справах РПЦ: викладачів та семінаристів звинувачували у націоналізмі, щорічно призивали частину вихованців до армії, змушували звільняти приміщення та ін. Проте, не зважаючи на перепони органів влади, семінарія продовжувала успішно розвиватись. Однак з посиленням антирелігійної пропаганди, у серпні 1964 року Учбовий Комітет, звичайно за вказівками влади, прийняв рішення про закриття Волинської духовної семінарії, яка, в порівняні з іншими духовними семінаріями, була закрита останньою.

З проголошенням незалежності України, виникла потреба у відродженні духовних навчальних закладах. Саме тому, після спільного засідання єпархіальної і педагогічної ради, 13 жовтня 1992 року в місцевих органах Волинської обласної державної влади зареєстровано статут «Волинської духовної семінарії», в якому зазначалося, що відродження ВДС буде плекати кандидатів в українські священичі кадри.

Удосконалення навчального і наукового процесу та розбудова інфраструктури духовної школи призвели до того, що 13 травня 2011 року на прохання преосвященного Михаїла, архієпископа Луцького і Волинського, рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату було ухвалено: «у зв’язку з тим, що Волинська духовна семінарія відповідає вимогам, які висуваються до реформованого навчального закладу, реорганізувати Волинську духовну семінарію у Волинську православну богословську академію» (Журнал №14).

Сьогодні, Волинська православна богословська академія – це провідний заклад вищої духовної освіти Православної Церкви України з великою кількістю висококваліфікованого професорсько-викладацького складу, сучасною матеріально-технічною базою, цінною науковою бібліотекою, із збереженими багатовіковими традиціями, який ліцензований та акредитований Міністерством освіти і науки України і займається розвитком богословської науки, готує бакалаврів та магістрів з різних напрямків православного богослів’я – науковців, педагогів, працівників різних синодальних установ, місій, священно- і церковнослужителів, а також здійснює наукову діяльність та має налагоджену міжнародну співпрацю.