Владика Варлаам Шишацький — засновник семінарії

Духовні школи княжої доби на історичній Волині мали своє майбутнє і по монголотатарській повені 1240 року.Тоді заново  відбудовувалась  наша духовність в добу короля Данила, князя Володимира Васильковича, великого будівничого монастирів, храмів, духовних шкіл, «книжника і філософа», який, за словами літописця, «… в єпископію ж Євангеліє списавши, він окував сріблом і дав святій Богородиці, і Апостола списав апракос і святій Богородиці дав… В єпископію перемишльську він дав Євангеліє апракос, оковане сріблом, з жемчугом, яке сам списав.»

   Князь Володимир Василькович дарував Богослужбові книги, які сам переписав, і було то свідчення його високих духовних знань, християнської моралі та глибокого розуміння освіти серед рідного народу.

   В Литовсько-Руську добу Духовні православні школи на історичній Волині продовжували процвітати. Вони готували душпастирів для наших храмів, наших волинян для служіння при дворах в Луцьку, Вільно писарями, рахівниками, суддями і т. д.

   По Люблінській 1569 року унії Литви із Польщею Волинь, Україна стають легкою здобиччю польських магнатів і польської римо-католиць-кої церкви, які не тільки фізично, а й духовно хотіли закріпачити наш народ. На Волинізасновують єзуїтські школи, які несли ополячення, окатоличення наших найзнатніших родів, а за ними — шляхту, міщан, ремісників.

   Щоб охоронити себе як народ, нашу духовність, віру і церкву, постають православні церковні братства, які засновують Братські школи, а в м. Острозі князь Костянтин Костянтинович Острозький закладає Острозьку академію — першу вищу духовну школу на сході Європи. По цілій Волині в Луцьку, Володимирі, Крем'янці, Бересті, Пинську, Збаражі, Степані та інших містах і селах землі нашої постала ціла мережа Братських шкіл, які несли освіту духовну та скріплювали у святій вірі нашій українців-волинян. По Берестейській унії 1596 рокустворена в союзі з Римом Руська унійно-православна церква засновує, а в більшості перебирає при церковних братствах від православних духовні школи і ставить їх на служіння своїй церкві. Як ніколи православна віра на Волині потребує оборонців і захисників, які б словом Божим врятували нашу церкву і народ. У містечку Гоща видатна українська православна княгиня з давнього волинського княжого роду Раїнг Соломорецька-Гойська засновує в 1639 році в своєму маєтку над річкок Горинь монастир Св. Михайла та академію, а опікуном цього вищого духовного закладу стає великий митрополит Київський Петро Могила.

   Наступ римо-католицизму польського зразка продовжувався аж до (1795 року і в тому наступі зникли всі духовні православні навчальні за клади. В тому році Московська імперія з Прусією та Австрією здійснилі третій поділ Польщі. На той час Духовної православної освіти не існува ло на історичній Волині, залишились нечисельні православні священики переважали повністю парафії руської унійно-православної церкви, отри мували домашню освіту від своїх рідних переважно священно- чи церков нослужителів. Поте на історичній Волині існувала густа мережа шкіл, заснованих і утримуваних Руською унійно-православною церквою.

   Унійне духовенство посилало своїх дітей виховуватись до чисельних повітових світських шкіл, а після 4–5 класного навчання для отримання Богословської освіти — до Духовних навчальних закладів.

    Найбільшими з них були Луцька єпархіальна в Жидичині, Почаївська, Холмська духовна семінарія. Опріч семінарій на історичній Волині існували ще й духовні та світські училища.

   Подаємо перелік Духовних училищ Руської унійно-православної церкви, в більшості своїй Василіанських: Володимирське, Острозьке, Бердичівське, Кобринське, Білостоцьке, Милецьке, Збаразьке (пізніше переведене в Малі Загайці), Клинецьке, Овруцьке та інші.

   Як ми вже наголошували, вищих духовних православних освітніх закладів не існувало на історичній Волині на кінець XVIII ст. Всі вони належали польській Римо-католицькій або Руській унійно-православній церкві.

   Ще після другого розподілу Польщі 1793 року і окупації Волині московською білою імперією зла, розпочався стихійний народний рух за повернення з унії з Римом до благочестя, і слід наголосити, що українці повертались не до московського, яке їм судилось пережити, а до Святого українського православ'я — віри прадідів. Цей народнийукраїнський рух за повернення до віри прадідів своєю могутньою хвилею збурив і налякав офіційний Санкт-Петербург, який планував вивести всіма доступними методами українців з Римської унії та перевести на Московську. Очолив цей україський народний рух за повернення до святого українського православ'я архієпископ Віктор Садковський, звільнений з польської тюрми та преподобний Варлаам Шишацький, архімандрит Свято-Преоб-раженського монастиря в с. Дятловичах на Пинщині, майбутній перший поунійний православний єпископ Волині та засновник Волинської Духовної семінарії в Острозі.

   За два роки місійної праці цих двох покликанців віри нашої кількість українських православних парафій зросла до 2328.

   Проте слід підкреслити, що не скрізь перехід з унії з Римом відбувався ентузіастично, мали місце і криваві драми, коли унійних ченців, священиків, парафіян насильно викидали (як в свою чергу робили вони) з монастирів і храмів, засилала московська окупаційна влада до віддалених місць імперії.


Згідно указу московського імперського уряду і синоду на правобережних українських землях створено дві єпархії: Брацлавсько-Поділь-ську та Волинсько-Житомирську, і 12 квітня 1795 року владику Варлаама волинського княжого роду Раїнг Соломорецька-Гойська засновує в 1639 році в своєму маєтку над річкок Горинь монастир Св. Михайла та академію, а опікуном цього вищого духовного закладу стає великий митрополит Київський Петро Могила. Тут в будівлях давнього Свято-Преображенського поєзуїтського монастиря, що виріс поруч із славнозвісною Острозькою академією, розмістились перший поунійний волинський єпископ Варлаам Шишацький, консисторія. В цих же будівлях владика Варлаам заснував 1796 року Волинську Духовну семінарію, якій, як і самому засновнику, судилась нелегка доля.

   Наш читач має знати найбільш важливі сторінки з життя цього великого праведника і мученика Святого Українського Православ'я, засновника Волинської Духовної семінарії, ім'я якого було оганьблене, піддане своєрідному прокляттю-анафемі з боку московського синоду і імперіаль-ного Вєдомства православного ісповедованія.

   Високопреосвященний Варлаам народився 1750 року в селі Краси-лівці Козелецького повіту Чернігівської губернії в селянській родині.

   В часи його дитинства в тому козацькому краї витав свободолю-бивий дух волі і ідея незалежності України, Української Православної церкви. Московські фізичні і бездуховні пута, накинені нам в облудний і злочинний спосіб — московська церковна унія 1686 року, ліквідація Запорізької Січі 1775 року, нестерпно в'їдались в живе тіло народу, але вбити нашу душу ворог не зміг. Свідченням того — довжелезний ланцюг нескорених дій українських патріотів тої доби, які шукали для нас цивілізованого європейського шляху поза Москвою. В тому ланцюгу з імен патріотів України, мучеників і праведників Святого Українського православ'я і ім'я владики Варлаама.

   Свою загальну Богословську освіту здобув він в парафіяльній школі, Переяславській духовній семінарії, Київській Духовній академії.

   З дитинства прагнув знань, багато читав і писав, але, на жаль, його духовна спадщина, як і сам він, стали жертвою московського церковного імперіального варварства. Владика Варлаам досконало володів грецькою,латинською, німецькою, польською і іншими мовами.

   Із свідчення його учня отця Іллі Тимковського знаходимо, що був вік «обширної ученості, високих обдаровань і бистрого слова»."

   Високоосвічений і творчо обдарований, прийняв він в 26 рокії чернечий постриг з ім'ям Варлаам, будучи на тойчас викладачем Пе реяславської Духовної семінарії, в 1780 році бачимо його настоятелен Мошногорського монастиря на Правобережній Київщині. До чернецтв; і після постригу був викладачем, префектом, ректором в Переяславськії Духовній семінарії.

   За указом імператриці Катерини II 1785 року ліквідовано давню Переяславську єпархію, створено Новгород-Сіверську. Сюди ж з Переяслава переводиться і семінарія, консисторія, молодого настоятеля Мако-шинського монастиря Варлаама призначено ректором цього духовного навчального закладу.

   Ідея Святого Українського Православ'я з його віковими обрядами і традиціями, очищеного від Римської і Московської унії, автокефальний устрій нашої церкви з патріаршим престолом в Києві були домінуючі в життівладики Варлаама, починаючи ще із студентських років.

   Виявленими історичними джерелами уточнюємо і розширюємо думку професора Івана Власовського про переведення ігумена Варлаама до Свято-Духівського і приписних до нього монастирів у Вільно на терені Речі Посполитої «не знаємо з яких причин», насправді ж рішенням московського синоду, який хотів сповна в своїхцілях використати молодого високовченого ігумена Варлаама, в тодішній доживаючій Польській Речі Посполитій, над якою Москва з своїми союзниками мала в часі здійснити три поділи і де, як знаємо, релігійна проблема стала головною причиною для їх звершення.

   — За указом синоду,— знаходимо в джерелах,— 1787 року відправлено в Польщу керувати Віденським Свято-Духівським монастирем і приписаними до нього.

   Свято-Духівський монастир у Вільно був на той час найбільшою духовною фортецею православ'я в Польщі, і цю фортецю фанатики Польської римо-католицької церкви постійно тримали в облозі, провадили проти неї агресію в сенаті, перед королем, на вулицях і тому «поляки обурились його появі і звідти вибралися.»

   Поляки в ігумені Варлаамі бачили особливо небезпечного супротивника і не хотіли його мати в своїхзапланованих ідеологічних битвах, тому зробили все, щоб позбутись його з Вільно.

   Натомість помірковані польські кола та православне духовенство і вірні на Пинському соборі 1791 року виробили автокефальний, патріарший устрій нашої церкви, бачили його в патріаршім куколі, а ця думка лякала московських церковних імперіалістів, які хотіли тримати в своїх злочинних обіймах нашу церкву вічно. Тому ігумен Варлаам став небажаним у Вільно, і Московський синод та царський уряд його відізвали в межі імперії, призначили 22 серпня 1791 року архимандритом Вижицько-го Свято-Миколаївського монастиря в Новгородській єпархії.

   Ідея автокефальної української і білоруської церков, що викристалізувались в той час не без участі ігумена Свято-Духівського монастиря у Вільно та його земляка і однодумця з часів Переяслава та Києва єпископа

Віктора Садковського, мала втілитись у рішення Пинської Конгрегації та затверджена королем і сенатором Польщі.

   Період життя преподобного Варлаама в Свято-Духівському монастирі дав змогу подивитись через Віленське вікно глибше в Західну Європу, зачерпнути цілющі скарби візантійської і європейської духовності, остаточно накреслити майбутній шлях нашої церкви до Європи без Москви.

   1793 року архімандрит Варлаам очолює Свято-Преображенський Дятливський монастир на Пинщині,засновником якого ще XVI ст.^був князь Костянтин Острозький, по тому була 12 квітня 1795 року його єпископська хіротонія та призначення на вікарного єпископа Житомирського і Волинського.

   16 жовтня 1799 року московський синод виокремив з Минської в окрему Волинську єпархію. Це сталось завдяки титанічній праці владики в розбудові православної церкви на Волині, яка мала такого Богоугодного і високоосвіченого архіпастиря, невпинно зростала числом храмів і вірних.

   Владика Варлаам у відродження православної церкви на Волині вкладав український зміст, всю свою щедру, наповнену любов'ю до Бога і України, свого уярмленого Москвою народу душу, бо він стояв на позиціївідродження саме Святого Українського Православ'я, а не унійного-мос-ковського.

   Ця благочестива і Богоугодна праця не була до вподоби московському синоду і царям, які устами свого ставленика на Київському митрополичому престолі молдаванина за національністю Гавриїла Бану-леско-Бадоні(1799-1803) проголосили ідею «купночинія».

   І хоч єпископа Варлаама підносять до сану архієпископа 1808 року, нагороджують перед тим орденом Св. Анни Іступеня, забирають з Волині і переводять до Могильова на Білорусію. Складовою частиною боротьби з українським «сепаратизмом» в церкві були часті переводи владик-україн-ців в інші національні окраїни білої московської імперії зла. Таким методом вони розправились і з владикою Варлаамом Шишацьким.

   Могильовську кафедру і перед ним посідали ієрархи-українці Григорій Кониський, Анастасій Братановський.

   І на Могильовській кафедрі владика Варлаам продовжував працю по втіленню в життя ідей автокефалії української і білоруської церкви і, судячи з майбутніх подій, що мали розпочатися, старанно підбирав собі священиків і єпархіальних службовців-однодумців.

   В могильовський період життя преподобний Варлаам як ніколи наблизився до здійснення своєї ідеї —автокефалії української і білорусько церков, якої прагнули наші народи, щоб раз і назавжди позбутися ганебного і злочинного московського церковного рабства, і яка при певному ході історичних подій, що насувались, могла бути повністю реалізована під час війни й перемоги імператора Наполеона в Росії.

   З початком війни в червні 1812 року і великого успіху французької зброї розпочалась масова втеча іменитих царських сановників на схід, натомість владика Варлаам і його оточення залишались на місці.

   Війська маршала Даву взяли Могильов, в складі його військових частин була група, якою командував греко-православний генерал-майор Хоментовський, яскравий прихильник Царгородського патріарха. Цей генерал-майор в перший день прибуття відвідав в резиденції владику Варлаама і вже 13 липня того року в кафедральному соборі Могильова було не тільки відслужено урочисту літургію за перемогу французької зброї, а й автокефалію української та білоруської церков.

   Маршал Даву, генерал-майор Хоментовський і сам імператор Наполеон І схвалили план майбутньої автокефалії нашої церкви, який запропонував владика. Були і відповідні документи про автокефалію, одначе з поверненням московського війська вони були знищені.

   З поверненням до Могильова москалів владику Варлаама заарештовано, позбавлено архієрейства і священства, запроторено в Новгород-Сіверський Свято-Преображенський монастир, де він у підвалі-келії дзвіниці монастиря дожив до 1821 року. По його смерті московські окупанти церковні і світські лякали дітей його ім'ям, робили все, щоб тримати це величне і святе ім'я для нас, православних українців, в анафемі і забутті.

   Владика Варлаам Шишацький як перший волинський єпископ по Римській унії має особливо великі заслуги перед нашою церквою і українським православ'ям на Волині. Саме завдяки місійній праці владики з Римської унії на благочестя повернулись майже всі парафії. Як владика, так і вірні в своєму поверненні з унії бачили нашу святу українську Православну церкву, а в ній наші тисячолітні звичаї і традиції і саме до неї повертались.

   Щоб будувати нашу церкву вільною від римської і московської унії, владика Варлаам Шишацький заснував в місті Острозі — колисці українського православ'я на Волині і цілій Україні з її в минулому славнозвісною Острозькою академією, єпаршу семінарію, щоб показати тим самим нерозривний зв'язок Української Православної духовної освіти, прагнув виховати високоосвічених українських пастирів-патріотів в нових умовах, що склались після польської, на цей раз вже московської окупації.

   Український дух у Волинській Духовній семінарії продовжував панувати у всі періоди її існування, незважаючи на тотальну русифікацію навчального і виховного процесу, мурашині зграї поліції і жандармерії, які тримали під своїм наглядом і контролем все життя в московській білій імперії зла, в тому числі і духовну освіту.

   Отой дух волі і любові до Святого Українського Православ'я, рідного, закованого в московські кайдани народу, матері України, що його надихнув преподобномученик Варлаам Шишацький, продовжував жити і надихати в стінах семінарії тих українських патріотів, які прийшли здобути духовну освіту, щоб просвітити нею рідний народ Божим словом і українським православним духом. І як показали пізніші події, дух великого преподобномученика Варлама Шишацького, засновника Волинської Духовної семінарії, надихнув цілі покоління священиків Волинівеликою любов'ю до Бога і України.


   Волинська Духовна семінарія, заснована владикою Варлаамом, в своїй історії пережила чотири періоди, які ми подаємо в окремих підрозділах цього розділу:

   1. Острозький період 1796–1825 p.p.
   2. Ганнопільський період 1825–1835 p.p.
   3. Кременецький період 1835–1902 p.p.

Надіслав: VPBAcademy , дата: сб, 06/16/2018 - 19:55