Передмова

Духовна освіта молоді в Україні і на Волині зокрема завжди була під особливою опікою і увагою церкви і громадськості. Саме духовні школи, починаючи з княжої доби, готували духовних провідників нашого народу. Від часів рівноапостольних братів Св. Кирила і Мефодія в IX ст. світло віри Христової освітило Волинську землю —з'явились перші печерні монастирі, храми Божі, наше духовенство й ієрархія. В першу чергу саме для підготовки священичих, дияконських кадрів постали тоді духовні школи на нашій землі. Власне, вся освіта в Середньовіччя в усіх європейських народів носила духовний характер.

По всеукраїнському хрещенню рівноапостольним князем Володимиром Великим 988 року духовна освіта на історичній Волині набула ще більшого розквіту, і цьому знаходимо підтвердження в літописця, який особисто їздив 1097 року до Володимира «… заради оглядин шкіл і наставляння вчителів».

   Зі слів літописця бачимо, що оглядав він не одну духовну школу в нашому краї, а цілий ряд духовних шкіл.

   Маємо пам'ятати, що тогочасна духовна школа не нагадувала сучасну, вона лише була фундаментом для подальшого розвитку духовної освіти історичної Волині.

   Весь процес тогочасного навчання в духовних школах виглядав не так: не сучасні класи і викладачі, а за описом,який знаходимо в спогадах Анни Каменної: «Сидить вчитель, і навколо нього стоять діти, одних питає з письма, інші пишуть „схеди“ — орфографію слів.»

   Найбільш відповідним місцем для тогочасних духовних шкіл були єпископські кафедри, які на початках посідали єпископи-греки і для взірця мали перед собою візантійські духовні школи. Опріч того, біля єпископської кафедри збиралось найбільш освічене чорне і біле духовенство, на кафедрах, в монастирях, та знаходили для цієї цілі і відповідні матеріальні та фінансові засоби.

   В першу чергу тодішні духовні школи готували кандидатів в священики, диякони, регентів церковного співу, потреба в яких з кожним роком зростала, збільшувалось число монастирів, храмів, вони вимагали відповідних духовних настоятелів.

   Крім освіти для дітей тодішньої вищої верстви,— писав професор Іван Власовський,— князі мали ще більшу потребу в належній підготовці кадрів духовенства при поширенні християнства посеред східного слов'янства. Школи для підготовки священиків і других членів кліру існували в дотатарську добу переважно при єпископських кафедрах.

   По монголо-татарській повені на наших землях знову відродилася духовна освіта. Духовні школи заснували наші волинські князі, єпископи, ігумени монастирів, а із заснуванням українських православних братств на історичній Волині постала ціла низка братських духовних шкіл в Луцьку, Володимирі, Збаражі, Степані, Бересті, Пинську, Холмі, Крем'янці, Кам'янці і по інших наших містах і містечках, вершиною яких були вищі духовні школи-академіїв Острозі, Гощі.

По Берестейській унії 1569 року, в яку поляки вкладали свій зміст — ополячення і окатоличення українців, не перебираючи засобами, розпочався наступ польського римо-като-лицького духовенства на українську    духовну православну освіту, і жертвами того наступу стали братські школи, академії.

 Жидичинська Духовна семінарія Руської уніатської православної церкви готувала кандидатів в священикив основному для потреб Луцько-Острозької єпархії. Була вона заснована на базі монастиря Св. Миколая в с. Жидичин.

   До трьох поділів Польщі 1772, 1793, 1795 років на історичній Волині залишалась дуже обмежена кількість православних храмів і кілька монастирів. Кандидатів у православне священство готували переважно в домашніхумовах. Тобто батько священик передав свої знання сину, родичу, бажаючому іти служити святому українському православ'ю.

   З упадком Польщі та окупацією Правобережної України Москвою, розпочався стихійний перехід українців з Римської унії до своєї рідної

Української Православної церкви. Цей церковно-національний рух був настільки могутній серед українців історичної Волині, Правобережної України, що налякав офіційний і церковний імперський Санкт-Петербург.

   Православні українці історичної Волині, як і їх духовний архіпастир владика Варлаам Шишацький, єпископ Житомирський і Волинський, вірили, що вони вертаються з унії Римської до Святого українського православ'я —віри їх дідів і прадідів, одначе Московська імперська церква готувала її так зване «купночиніє», тобто московську церковну унію, завданням якої було навіки поневолити нашу церкву.

   Можливо, ваш переглядач не підтримує формату цього зображення. Щоб виховати нове покоління українських православних священиків, вільних від догм римської і московської церкви, преподобномученик і праведник владика Варлаам Шишацький засновує в місті Острозі 1796 року єпаршу Волинську Духовну семінарію.

   Заснована праведником і мучеником святого українського православ'я владикою Варла-амом Шишацьким Волинська Духовна семінарія впродовж двох століть, незважаючи на переміну місця осідку: Остріг, Ганнопіль, Крем'янець, Житомир, Крем'янець, Луцьк.

 Як ніде, український дух і українська свідомість панували саме у Волинській Духовній семінарії, незважаючи на її тотальну русифікацію. Одним з прикладів того є політичний національно свідомий виступ учнів семінарії1907 році, коли окупаційна московська влада для придушення «бунту» кинула проти молодих українських революціонерів-семінаристів жандармерію і військо, а суд окупантів судив організаторів виступу на різні терміни ув'язнення.

Волинська Духовна семінарія виховала в часах до української революції 1917–1921 p.p. нове свідоме покоління українських священиків, які по окупації західної Волині поляками будували тут церковне українське православне життя, українізували Богослужіння в храмах, перекладали Богослужбові книги на рідну мову, видавали українські православні часописи, стояли біля керма першого і другого відродження УАПЦ в Україні, і на Волині зокрема. Імена видатних постатей Волинської Духовної семінарії її найважливіших періодів читач знайде наприкінці кількох розділів.

   Волинська Духовна семінарія в Крем'янці 1919–1939 років виховала цілу низку священиків-патріотів, які ішли з вірою і правдою служити Богові і своєму народу, платили за це найвищу ціну — власне життя.

   — З випуску, що склав матуру 1934 року,— знаходимо в спогадах її вихованця,— не знаю, чи залишились в живиххоч двадцять відсотків, а решта загинули на фронті національної боротьби, та й з живих були на ньому чи не всі.

   В часи польської окупації західної Волині і Полісся 1919–1939 років Духовна Православна семінарія в Крем'янцізалишилась єдиним духовним православним освітнім закладом в краї, і поляки робили все, щоб її закрити. З цієюметою заснували вони у Варшаві Богословський ліцей, щоб відірвати учнів від національного грунту, приступили до поступового закриття семінарії в Крем'янці. Початок Другої світової війни у вересні 1939 року та упадок Польщі призвів до нової окупації Волині московсько-більшовицьким безбожницьким режимом. Семінарію було закрито, настали жахливі часи репресій московських варварів проти нашої церкви і священиків. Десятки з них заплатили найвищу ціну — своє життя, концтаборами і тюрмами червоної азіатської Москви. Жертвами червоного терору на Волині 1939–1941 p.p. стали випускники, вчорашні учні Волинської Духовної семінарії.

   Німецько-московсько-більшовицька війна 1941 року та окупація нашої землі червоним, на цей раз західним «визволителем» принесла з собою друге відродження УАПЦ. В Луцьку постала її Тимчасова Адміні-стратура, яку очолив адміністратор, архієпископ Луцький і Ковельський владика Полікарп, а наступного року він заснував при Луцькій кафедрі Пасторські курси для підготовки священичих кадрів для нашої церкви.

   Нова московсько-більшовицька окупація 1944–1991 p.p. повернула на Волині і московську імперіальну церкву —поневолювачку, яка була слухняною рабинею кривавих московсько-більшовицьких катів. Червоний терор, знов принесений московськими окупантами на Волинь, не оминув і національно свідомих священиків, і в ненажерливімчереві червоного московського монстра зникли сотні наших душпастирів, ще інші опинились в більшовицькому ГУЛАЗі.

   Щоб виховати своє нове покоління «істинно руських пасторів», в Луцьку згідно дозволу московсько-окупаційної влади 1945 року засновано Православно-Богословські курси, які у жовтні 1946 року перейменовано у ВолинськуПравославну Духовну семінарію."

   Читачі і дослідники знайдуть в цьому історичному нарисі не тільки велику любов навчаючої молоді в цій духовній школі до Бога, але і до розп'ятої московським більшовизмом України і рідної церкви, знайдуть імена тих учні, які за свої переконання були під різними приводами через тиск каральної машини під назвою НКВД звільнені з семінарії, випускників її, що стали біля керма духовної освіти у незалежній Україні, рідній церкві.

   Сам факт закриття семінарії влітку 1964 року був представлений в спосіб, притаманний московсько-більшовицькій облуді. В праці поміщено документ під назвою: «Довідка про Волинську Духовну семінарію» від 23 червня 1964 року, складену для Волинського обкому КП України уповноваженим ради в справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР по Волинській області А. Федуловим, із змісту якого виглядає так, ніби семінарія само-ліквідувалась.

Волинь, Україну захлинула брудна, каламутна хвиля московсько-більшовицького атеїзму, який змивав впродовж кількох десятиліть духовну спадщину нашого народу: храми, монастирі, духовні школи, нищив саму душу нашого народу.

   Господь вислухав наші молитви і дав нам незалежну державу Україну і незалежну помісну Українську Православну церкву Київського патріархату. З постанням рідної церкви 1992 року відродилась в Луцьку пряма правонаступниця і спадкоємиця духовних цінностей поперед-ниць — Волинська Духовна семінарія.

   Ми не можемо вважати такою правонаступницею і спадкоємцем семінарію московської церкви в Луцьку, яку очолює Петро Влодек. Ця семінарія і її керівництво, як і сама їх церква, опріч назви «Українська», нічого спільного не має ані з українським народом, ані з тисячолітньою нашою церквою. її духовні зверхники залишаються вірними слугами московського церковного імперіалізму в Україні, на Волині служать церкві-мачусі, церкві-поневолювачці, керівники якої з червоної патріархії в Москві заплямували себе ганебною співпрацею з червоним сатаною, кров'ю новітніх мучеників і праведників Святого Українського Православ'я.

   Ця церква по назві «Українська» та вишколені нею бездуховні пастори в переважаючій більшості палають ненавистю до своїх православних братів українців і вірних помісної'УПЦ КП, сіють ненависть і ворожнечу серед нашого народу, служать п'ятою колоною Московської реанімованої імперії зла.

   Вся історія Волинської Духовної семінарії впродовж більше двох століть наповнена духом волі і незалежності України і її церкви, в той час як вихованці семінарії так званої УПЦ залишаються слугами московського бездуховного рабства, тому не можуть вони і не мають ані морального, ані юридичного права вважати себе правонаступником і спадкоємцем Волинської Духовної семінарії, основоположником якої був великий праведник і мученик владика Варлаам Шишацький, знищений саме Московською церквою в огидний злочинний спосіб. Тому ні морального, ні юридичного права вона не може мати на духовну спадщину нашого народу, на духовнийправославний навчальний заклад, заснований її жертвою, а звідти і сама її назва неправомірна і звучить грубою фальшю і перекрученням історичної правди.

   Відроджена в жовтні 1992 року Волинська Духовна семінарія мала своїми ректорами: архієпископа Спиридона, священика Миколая

Можливо, ваш переглядач не підтримує формату цього зображення. Бочкая, єпископа Серафима, митрополита Іоана Бондарчука, мирянина Петра Миколайовича Вінцукевича, якого 16 липня 1996 року замінив протоієрей Сергій Мельничук.

   Слід наголосити, що від початку відродження семінарії аж до 16 липня 1996 року серед всіх названих ректорів Петро Миколайович Вінцукевич мав найбільші організаторські здібності і глибокі Богословські знання, налагодив навчально-виховний процес, змінив дисципліну серед викладачів і учнів.

   Ректор о. Сергій Мельничук, який замінив його, мав також глибокі Богословські знання, вчений степінь кандидата Богословських наук, людина високоосвічена, лагідної вдачі. Впродовж свого ректорства був незамінним духовним батьком для всіх учнів семінарії.

   Його наступником з 2003 року став молодий протоієрей Іван Нідзельський, випускник Санкт-Петербурзької Духовної академії.

   В праці під назвою «Волинська Духовна семінарія» (1796–2004 p.p.) читач і дослідник знайде яскраві приклади, що характеризують навчально-виховний процес, зможе простежити місійну, хіротативну, громадську працю, їх науково-видавничі здобутки, подальше їх служіння на ниві Христовій в парафіях рідної церкви в різних регіонах України, а також міжсемінарські, міжнародні зв'язки нашого Духовного освітнього закладу.

Надіслав: VPBAcademy , дата: сб, 06/16/2018 - 19:51